Лекція 1. ЕЛЕКТРОННИЙ ГІПЕРТЕКСТОВИЙ ДОКУМЕНТ

 

Лекція 1. ЕЛЕКТРОННИЙ ГІПЕРТЕКСТОВИЙ ДОКУМЕНТ

Сучасні ефективні інформаційні технології ґрунтуються на принципі “оцифровування”, тобто представлення різноманітних предметів і явищ як певним чином закодованої інформації у цифровому вигляді, який найбільш придатний для комп’ютерної обробки, програмування і передачі мережевими каналами. Фіксація інформації на електронних носіях, поява нових каналів передачі інформації, широке впровадження мережі Інтернет, змусили перейти від тексту до гіпертексту, від паперу до Web-сторінок, що викликало появу нових термінів і понять, зокрема, поняття “електронний документ”, “віртуальний документ”, “віртуальні інформаційні ресурси” та ін.

Застосування електронного методу спочатку на окремих етапах виробництва, а потім у всьому процесі публікації робить реальною можливість переходу від традиційних видавництв до впровадження електронних (мультимедійних) публікацій. Відповідно диференціюється ринок, і поряд з друкованою продукцією пропонуються однакові за змістом альтернативні електронні публікації. Потенціал публікацій у цифровій формі полягає, перш за все, в простоті їх розповсюдження, селективному використанні і, при необхідності, одночасному доступі до них з різних місць.

Термін “віртуальний”, як правило, використовується для позначення уявності об’єкта і останнім часом увійшов до широкого вжитку у зв’язку з розвитком комп’ютерної техніки і бурхливим розвитком мережі Інтернет (віртуальна пам’ять, віртуальний диск, віртуальний світ, віртуальна реальність, віртуальна бібліотека, віртуальні ресурси, віртуальна корпорація). Словник з обчислювальної техніки фірми Microsoft дає таке тлумачення поняття “віртуальний”: ”Virtual- (віртуальний) – пристрій або об’єкт, які здаються не тим, чим є насправді”. Словник з програмування та інформатики дає таке визначення: “Virtual- (віртуальний) – такий, що не має фізичного втілення або сприймається інакше, ніж реалізований”.

Найчастіше термін “віртуальний” застосовується до документів, доступних через телекомунікаційну мережу, але це не є коректним, якщо виходити з наведених визначень і поняття “віртуальний” як способу реалізації структури документа.

Документ, створений за допомогою добре відомого користувачам текстового процесора WORD, є, безумовно, електронним, але може бути і віртуальним у способі свого існування, при чому це не стосується способу його розповсюдження і використання – через мережу чи локально. Такий документ може бути структурно складним, тобто містити малюнки, звук, але не як складові документа з розширенням *.DOC, а як пов’язані з ним об’єкти, що існують самостійними файлами і можуть бути відредаговані за допомогою відповідних програмних засобів (причому ці зміни будуть автоматично відтворені при завантаженні основного файлу). При їх перенесенні в інше місце на диску або програмному відключенні зв’язків ці складові документа не будуть відображатись як змістові частини основного файлу. Таким чином, основний файл є уявним, віртуальним, насправді не таким, яким ми його бачимо, і “проявляється” як одне ціле тільки за умови підтримки встановлених зв’язків з іншими структурними складовими документа.

Структура документа, доступ до якого здійснюється за допомогою мережі Інтернет, визначається динамічними характером і “мозаїчністю” його складових. Частини гіпертекстового документа, поєднані посиланнями, можна читати у довільному порядку, фізично вони можуть бути розміщені не тільки у різних файлах, а і на різних комп’ютерах. Таким чином вони  набувають відносної  самостійності і можуть входити як елементи до інших “віртуальних документів”.

Це стосується файлів з розширенням *.HTM, тобто документів, записаних мовою гіпертекстової розмітки HTML (HyperText Markup Language). Кожний файл, призначений для функціонування в мережі, має свою адресу URL (Uniform Resource Locator – універсальний локатор ресурсу; використовується для визначення адрес різних серверів в Інтернет і документів на кожному сервері), може містити посилання на інші документи за цією ж тематикою, а також посилання на малюнки, які  можуть знаходитись на цьому ж або на іншому комп’ютері. Програми-броузери (від англ. browse – переглядати), наприклад, Internet Explorer, дозволяють користувачу обирати за власним бажанням режим перегляду документів, які завантажуються з мережі Інтернет, тобто відключати малюнки, звук, анімацію, які фізично не є складовими документа, але призначені для цілісного його сприйняття. Така можливість, безумовно, впливає на інформаційну функцію документа і спосіб сприйняття інформації людською свідомістю.

Таким чином, віртуальність є, насправді, тільки властивістю електронного документа, причому вона не залежить від каналу його розповсюдження – як вже було розглянуто, віртуальним може бути не тільки гіпертекстовий документ, збережений на локальному комп’ютері.

М.Тейлор дає таке визначення гіпертексту: “Гіпертекст – це не завершена документ, а відкрите сплетіння гетерогенних зв’язків і асоціацій, які знаходяться у процесі постійної зміни. Структура гіпертексту є не фіксованою, а змінюваною і завжди мобільною”. Деякі фахівці в галузі документознавства вважають, що з розвитком гіпертекстових технологій може концептуально змінитись поняття документа. На їх думку, необхідний перегляд тлумачення поняття “документ”, в якому мають бути зафіксовані структурні ознаки, що відрізняють окремий оформлений документ від його частин, динамічний документ від статичного.

Традиційні визначення надають поняттю документа досить широке тлумачення, наприклад, запропоноване Кулешовим С.Г: “...документ – це текст (як логічна послідовність мовних і немовних знаків), зафіксований на матеріальному виробі, основною функцією якого є збереження та розповсюдження інформації в просторі і часі”. Це визначення автоматично додає в клас документів електронні документи. Наведене визначення не містить обмежень ні на характер інформації, ні на характер матеріального носія і не потребує додаткового перевизначення електронного документа (як гіпертекстового, так і звичайного) з точки зору комунікаційно-інформаційного процесу, але актуальними завданнями є розв’язання понятійно-термінологічних питань електронного документа, пов’язаних із визначенням сутності електронного документа, його оригінальності, ідентифікації.